Під час деяких операцій росіяни звинувачують один одного, оскільки не можуть повірити, що українці атакують їх так далеко від лінії фронту.
Українські “морські котики”, підготовлені на Заході, ведуть таємну війну проти росіян, завдаючи їм миттєвої шкоди.
Як пише The Times, “морські котики” планують та реалізовують важкі операції проти росіян. Однієї темної ночі четверо українських водолазів перекинулися через борти свого човна, зникли під хвилями та рушили до ворожого узбережжя.
Навчені спецпідрозділами Великої Британії та США та оснащені найкращими ребризерами, вони пливли парами, не залишаючи над собою жодної бульбашки, яка б видавала їхню позицію. Росіяни ніколи не бачили їх прибуття.
Глибоко в тилу ворога водолази 73-го Центру спеціальних операцій Військово-морських сил сіють хаос російській береговій обороні, поки Україна намагається витіснити армію Путіна зі своїх територіальних вод.
Компас, годинник, глибиномір і розумова арифметика – єдині їхні орієнтири. Перетягування мотузки, натягнутої між ними, є єдиною формою спілкування під водою.
Елемент несподіванки
“Наші водолази здійснюють таємне проникнення у ворожі райони на човнах, занурюються, наближаються до узбережжя, проводять розвідку, розміновують, висаджуються та виконують спеціальні операції”, – сказав молодий командир однієї з водолазних груп “Алекс”, тренуючи особовий склад для наступної місії.
У той час як захоплення українськими військовими території в Курську привернуло увагу, більш стратегічна битва точиться в Чорному морі – і саме в ній Україна виграє.
Коли спецпризначенці вигнали росіян з острова Зміїний 30 червня 2022 року, вони забезпечили країні коридор для експорту зерна з Одеського порту. У вересні минулого року Україна встановила контроль над низкою нафтових вишок, які сьогодні служать стартовим майданчиком для атак на російські цілі в Криму.
Тепер очищення від росіян Кінбурнської та Тендрської коси є життєво важливим для розблокування другого за величиною порту України – Миколаєва. Ці дві смуги землі виступають через гирло річки Південний Буг, дозволяючи росіянам відрізати порт від моря.
Українські морські безпілотники та ракети Storm Shadow знищили 26 суден Чорноморського флоту Росії. Решта відійшла ближче до російського узбережжя, дозволяючи таким підрозділам, як 73-й центр спеціальних операцій ВМС, атакувати. Українські дайвери можуть пропливати кілометри під водою, щоб прибути непоміченими, або розвідати десятки кілометрів берегової лінії протягом двох тижнів.
Не завжди все йде за планом. Коли перша пара водолазів під час однієї місії досягла узбережжя, яке контролює Росія, незабаром зрозуміла, що друга пара не прибула. Технічна несправність змусила другу пару повернути назад. “Алекс” спостерігав з безпілотника, але не мав можливості зв’язатися з ними, не попередивши ворога.
Місія готувалася тижнями. Команда пройшла через виснажливий тренувальний режим.
“Готуючись до наших місій, ми завжди розглядаємо всі сценарії “що, якщо”. А якщо човен зламається? А якщо зброя підведе? Що, якщо вибухівка не вдасться або половина буде втрачена? Ми обговорюємо все, що можемо уявити, що піде не так. Якщо зможемо, ми продовжимо місію”, – сказав “Алекс”.
Не дивлячись на те, що в команді залишилося двоє людей, які протистояли батальйону ворожих військ, дислокованих у цьому районі, лідер групи вирішив продовжувати місію. Він знайшов щілину в береговій обороні з колючим дротом, яка могла б заощадити їм дорогоцінний час, і рушив далі.
“Було щонайменше 500 солдатів у різних місцях. Якщо лунає сигнал тривоги, вони займають позиції, починають оборону і починають шукати водолазів. Ось чому так важливо виконати завдання якомога непомітніше, без будь-яких знаків, сигналів, комунікаційних чи теплових підписів, не втрачаючи елементу несподіванки. Два солдати, які б вони не були навчені, не можуть протистояти двом танкам, одному БТРу і одному відділенню”, – сказав “Алекс”.
Двоє водолазів отримали наказ вивести з ладу броньований російський самохідний зенітний комплекс “Шилка”. Вони спостерігали, як росіяни використовували його для переправлення військ і припасів на передові позиції, завжди йдучи тим самим маршрутом. Сховавши своє водолазне спорядження та непомітно рухаючись углиб позицій ворога, пара дісталася до дороги, якою користувалися росіяни, і заклала свою вибухівку. Потім водолази чекали. Коли під покровом темряви зенітний апарат загуркотів дорогою, водолази натиснули детонатор.
“Ми бачили, як машина вибухнула, а також боєприпаси, які були всередині. У тій машині був екіпаж. І вони перевозили зміну, яка мала провести ротацію військ на свої позиції. Ймовірно, ми вбили вісім-десять росіян” – сказав “Алекс”.
Росіяни були приголомшені. Так далеко від лінії фронту вони й уявити не могли, що на них напали українські сили.
“Ми слухали їхні радіоперехоплення. Вони кричали, звинувачуючи один одного в тому, що новій ротації не дали карти з мінами чи позиціями. Вони думали, що потрапили на власну шахту”, – сказав він з посмішкою.
Дайвери втекли непоміченими, попливши назад до свого човна під покровом темряви.
“Втрати – це найважче”
Серед операторів 73-го Центру спеціальних операцій Військово-морських сил є капітан “Джуді” – їй також двадцять, і вона є однією з небагатьох жінок, які пройшли кваліфікацію спецназу НАТО або курс “Q”.
“В історії моєї військової академії я була першою жінкою-старшиною нашого курсу. Перша дівчина, яка вміла командувати чоловіками. Я люблю воду і зрозуміла, що це моє покликання, тому я вирішила приєднатися до 73-го центру”, – сказала “Джуді”.
“Джуді” брала участь у деяких із найзапекліших бойових дій війни, зокрема в Запорізькому контрнаступі, і допомогла прокласти шлях для українських морських піхотинців, щоб висадитися в Кринках, плацдармі через Дніпро, який вони утримували місяцями. Під час своєї останньої місії вона командувала групою, яка влаштувала засідку на російські сили швидкого реагування на Кінбурнській косі, деталі якої досі засекречені.
За її словами, через те, що війська діють невеликими підрозділами, втрати центру були особливо важкими.
“Ми разом два з половиною роки сварилися, разом живемо, разом їмо. Підрозділ стає як друга родина, тому коли ми зазнаємо втрат, це найважче, що може статися”, – сказала вона.
Суворий режим тренувань допомагає елітним бійцям виживати навіть у найважчих умовах. Під час однієї нічної розвідувальної операції “Алекс” і його напарник по дайвінгу пливли до території Росії, коли потрапили в пастку захисної сітки. Борючись із бажанням паніки, йому потрібно було відрегулювати дихання, щоб уникнути кисневого отруєння, повільно й методично звільнитися. Вибравшись із сітки, вони потратили у другу. “Алекс” зрозумів, що у них більше не буде часу на виконання місії, і вирішив повернутися, але група натрапила на третю сітку.
“Ми зрозуміли, що якщо ми не зможемо піднятися на поверхню за 500 метрів, нам не вистачить кисню. Я вже думав, що росіяни витягнуть із сітки двох коропів, великих”, – сміючись, сказав “Алекс”.
“Це не та смерть, якої я хотів би. Просто заплутатися і лежати, поки не закінчиться кисень, дивлячись на манометр, і втонути. Це повільна смерть. Я не хочу так виходити”, – додав він.
Війна в Україні: ситуація на фронті
За даними Генштабу ЗСУ, від початку доби, 9 вересня, станом на 22:00 на фронті відбулося 147 бойових зіткнень із противником. 33 з них зафіксували на Покровському напрямку, 46 – на Курахівському.
Як зазначив ветеран російсько-української війни, майор запасу Олексій Гетьман, обвалу фронт не сталося, і всі панічні сценарії не виправдались. Він наголосив, що зараз дуже важливо не підпустити ворога на 3-4 кілометри до Покровська чи Мирнограда Донецької області, аби він не підійшов на відстань мінометного пострілу.
