«Туреччина веде діалог з Росією, але розуміє, що поступки агресору можуть обернутися загрозами й для неї самої»
Відносини України та Турецької Республіки мають важливе значення за кількома напрямками, один з яких – постачання зброї. Турецькі байрактари стали символом українського спротиву в перші місяці повномасштабної війни. Їх використовували ЗСУ під час звільнення острова Зміїний та операції зі знищення крейсера «Москва». Туреччина відіграє значну роль в організації обміну полоненими між Україною та Росією, зокрема, командири «Азова» були звільнені саме за посередництва Анкари.
Водночас Туреччина підтримує тісні стосунки із Російською Федерацією, понад те, енергетична залежність від Росії лише посилюється. Так, Росія фінансує будівництво атомної електростанції в Туреччині, й очевидно, розглядає турецькі LPG-термінали як логістичний хаб для альтернативних маршрутів постачань газу до Європи. А контакти між президентами Реджепом Таїпом Ердоганом та Володимиром Путіним залишаються динамічними.
Посол України в Турецькій Республіці Василь Боднар в інтерв’ю «Главкому» підкреслює, що Туреччина перебуває у складному політичному контексті і через безпекові виклики у регіоні, і через амбіції «пошуку себе» у нових геополітичних реаліях, що змушує Україну активно працювати на двосторонньому треку.
«У Туреччині діалог Ердогана з Росією сприймають як високий рівень міжнародної довіри до лідера»
В інформаційному просторі спостерігаємо певні сентименти Туреччини щодо приєднання до BRICS (угруповання країн глобального півдня у складі Бразилії, Росії, Індії, Китаю, Південноафриканської Республіки) замість продовження інтеграції з ЄС. Наскільки це реалістичні заяви чи це шантаж? І які можуть бути наслідки?
Насамперед це тема для заголовків у ЗМІ. Туреччина проводить активну політику не тільки з ЄС і НАТО, але і шукає можливості для покращення економічної співпраці з багатьма країнами світу. Через погіршення економічної ситуації в країні Анкара прагне знайти нові ринки для своїх товарів, залучити нові інвестиції. До того ж, прагнення Туреччини грати роль глобального гравця також стимулює її комунікації з такими країнами, як Китай, Індія, і, звичайно ж, Росія. Тому BRICS, з одного боку, – це пошук економічних можливостей (а ми знаємо, що BRICS – це поки що об’єднання країн, які шукають альтернативу Сполученим Штатам і долару), з іншого – пошук можливої взаємодії з BRICS є певним елементом тиску на Захід, на Європейський Союз, відносини з яким у Туреччини складаються не так, як би вона хотіла.
На сьогодні процес європейської інтеграції Туреччини заблокований з політичних мотивів: є як певні перепони у взаєминах з деякими країнами-членами ЄС, з Брюсселем, так і певний скептицизм щодо ЄС у самій Туреччині. Тому спроби Анкари активізувати співпрацю з BRICS варто розглядати, як спробу «пошуку себе» у світі, що змінюється, та для реалізації своїх національних інтересів.
Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган зустрівся з президентом Росії Путіним у рамках засідання Шанхайської організації співробітництва в Казахстані минулого тижня. Як гадаєте, в якому ключі обговорювалася Україна і чи є ризики певних несприятливих для України домовленостей?
Це не перша зустріч Ердогана зі злочинцем Путіним за час повномасштабного вторгнення. Такі зустрічі були вже кілька разів; проходили, як правило, в Сочі, на території Російської Федерації, або в інших країнах. Звичайно, у нас це викликає бурю емоцій. Залежно від публічної комунікації такі зустрічі сприймаються кардинально протилежно – або це «зрада», або «перемога». Насправді Туреччина має великий комплекс двосторонніх питань і проблем з Росією: енергетична взаємодія – постачання газу, нафти, розбудова ядерної енергетики; транспортні комунікації; розвиток торгівлі; питання туризму – а це мільярдні прибутки для Туреччини та тисячі робочих місць. Окрім того, ситуація в Сирії, Лівії, на Південному Кавказі та й багато інших зон взаємодії та конфронтації складають основу порядку денного переговорів між Туреччиною та Росією.
Слід враховувати й внутрішньополітичний контекст у самій Туреччині, де діалог із Росією сприймається як високий рівень міжнародної довіри до турецького лідера, що, у свою чергу, позитивно впливає на рейтинги (Ердогана – «Главком»).
Звичайно, з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Туреччина намагається тримати відкритим вікно діалогу з Москвою з тим, щоб умовити її припинити війну, і це не секрет, що ця тема була однією з основних у переговорах Ердогана з Путіним. Тому, коли з нашої сторони лунають критичні закиди на адресу Туреччини, я завжди відповідаю: невже ми забули про роль Туреччини у створені зернового коридору чи обміні військовополоненими? Ймовірно, і зараз, на цих переговорах, обговорюється черговий обмін полоненими? А можливо, вирішується питання безпеки судноплавства у Чорному морі, або інші питання, які потрібні Україні, щоб вижити e цій війні?
Звичайно, певні заяви можуть «різати вухо» і не будуть так сприйматися в Україні, як у Туреччині. Наприклад, заклики до прямих переговорів чи прагнення залучити Москву до Саміту миру. Однозначно, що не все може відповідати нашим інтересам. Але це вже предмет переговорів і нашої спроможності досягти домовленостей з турецькою стороною. З цією метою ми розвиваємо активний політичний діалог з Туреччиною.
За останні кілька місяців двосторонній трек був надзвичайно насичений: у березні Туреччину відвідав президент України Володимир Зеленський, у травні були візити голови Верховної Ради України Руслана Стефанчука, секретаря РНБО України Олександра Литвиненка, міністра оборони України Рустема Умерова, а у червні – глави Офісу президента України Андрія Єрмака. Триває взаємодія на рівні заступників міністрів, керівників відповідних агенцій та компаній.
