Хто ж ця команда, яка намагається тримати в страху усіхчиновників та депутатів Рівненщини?
Сьогодні мова про «найматьоріших» журналісток«Четвертої влади» – про Валерію Хомич та Ольгу Підгородецьку.
Валерії 20 років, а Ользі майже 40 років. Що спільногоможе бути у цих двох панянок, спитаєте ви ? Багато чого. Але все по порядку. Отже, Валерія Хомич – нова зіркажурналістики – трудовий шлях починала в газеті«Дубровицький вісник» (нині, в стані припиненняюридичної особи). Після карʼєри у «Дубровицькомувіснику», в якому нічим яскравим вона не відзначилася – пішла працювати до «грантоїдів» Торбічів в агенцію.
Освіту лише здобуває. До речі, здобуває освіту у НУВГП на кафедрі журналістики . Якщо ви не знали, то декілька роківтому при технічному університеті була створена кафедра журналістики і тепер, там, крім інженерів-меліораторіввипускають ще й журналістів. Зараз вона на третьому курсі. Цікаво, як вона денну форму навчання поєднує з роботою на Торбічів? До навчання у ВУЗі життя Валерії у Дубровиціскладалося з мрій про акторську карʼєру – її резюме досівисить на сайті , до речі, без переглядів та інтересу. Посилання на нього подаємо нижчеhttps://www.acmodasi.com.ua/a_411606.html
Ще Валерія полюбляла брати участь у різноманітнихконкурсах. До прикладу, конкурс декламування фейлетонів- заслужене третє місце – https://youtu.be/da0sfUhOo7c?si=LUAiHqTzIXL-SWdS . Таке собі резюме майбутньоїжурналістки.
Тобто, станом на сьогодні – це журналіст з незакінченою освітою та нереалізованимбажанням стати акторкою. Поки, вдаєтьсятеатрально брати інтервʼю. Бо пишуть занеї скоріше за все її старші натхненники – сімʼя Торбічів. І хвилини не проходить,щоб вона не отримувала від них вказівок, кого, що, і коли запитувати. Такий собі «роботизований» журналіст на «віддаленці» – іграшка в руках ляльководів.
Тепер, поговоримопро ОльгуПідгородецьку. Ольга доросла, в неї є сімʼя. Але життя покидало їїтеж добряче. Вона не одразу стала журналісткою. Спочатку, вона буланедалеко віджурналістів – працювала на телеканалі «РТБ» , а потім на «Суспільному» звичайнимгримером. До неї потрапляли політики, чиновники, депутати і вона з радістю виконувала свою роботу – гримувала їх і готувала їхні обличчя до ефіру. Але так стається , що «посиділа ти біля журналістів, подивилася, як вони працюють, і собі вирішила, що так зможеш». Повіритиу себе Ользі допомогла тодішня шеф-редактор телеканалу «Суспільне» Інна Білецька.
Так і почалася, нова віха в житті Ольги. Вона стала цілимжурналістом. Ну, як стала – почала займатисяжурналістською діяльністю без будь яких на те підстав, як то освіти. Належноїжурналістської освіти Ольга немає і зараз. А її словниковийзапас та інтелект далекий віджурналістського ідеалу. Так і стала Ольга «борзописцем»Четвертої влади, яка теж без Торбічів не може нісформувати питання, ні написати матеріал. Тому у цих двохтак званих журналісток багато спільного – першевідсутність закінченої журналістської освіти, друге -повністю ручне управління Торбічами.
Вище згадані журналістки, як хірурги без освіти –скальпель їм дали, а от користуватися ним вони не вміють. Це той випадок, коли дилетантизм злочинний. Важливо розуміти, що журналістика без освіти може призвести до дезінформації, а це вже спотворення фактів, формуванняхибної громадської думки та введення суспільства в оману.
