Нині країна-агресор Росія зацікавлена у заморожуванні лінії фронту, аби мати час на перегрупування та нову хвилю агресії. Проте чергова зустріч у форматі “Рамштайн”, що орієнтовно відбудеться після президентських виборів США у листопаді, може стати проривною у контексті військової допомоги нашій країні. Якщо союзники кратно збільшать обсяги постачань далекобійних ракет, Збройні сили України матимуть змогу обвалити південний плацдарм фронту й вийти до узбережжя Азовського моря.
Однак для остаточної перемоги над ворогом цього недостатньо. Головна причина – страх найбільшого союзника України – США перед перспективою розвалу Російської Федерації.
Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив військовий експерт, полковник запасу Петро Черник.
– Аналітики американського Інституту вивчення війни дійшли висновку, що поточна “теорія перемоги” країни-агресора Росії полягає в затягуванні війни. Кремлівський диктатор Володимир Путін може сподіватися на те, що зможе пережити західну допомогу нашій країні та виграти у війні на виснаження. Чи бачите ви будь-які підстави для таких очікувань агресора?
– Саме так вони і вважають. Їм треба зараз усе зупинити, заморозити лінію бойового зіткнення, перегрупуватися і почати нову війну. Для Москви тут ніколи нічого не зміниться. Підкреслюю: нічого ніколи не зміниться. Тільки вся Україна. Крапка. Слова Леніна: “Втратити Україну – це все рівно, що втратити голову”. Допоки ця держава не розпадеться, ми приречені з ними воювати. Далі дискусії нема.
– Чергове засідання групи “Рамштайн” за головування Джозефа Байдена відбудеться в листопаді, напевно, після виборів президента США, що призначені на 5 листопада. За вашими оцінками, у разі перемоги на виборах Камали Гарріс, чи може на цьому засіданні відбутися прорив щодо військової допомоги Україні? Що саме могли б надати союзники для перемоги України у війні?
– Так, може бути прорив. Нам потрібна якомога більша кількість далекобійних ракет. 4 тисячі ракет ATACMS на складі, 5 тисяч ракет AGM-158 JASSM, яких F-16 бере дві на борт. От і все, що нам треба.
Дали б кілька сотень, а не кілька десятків, як нам зараз дають порційно, тоді на якійсь окремій локації можна було б змінити хід війни. Скажімо, обвалити південний плацдарм і вийти на Північне Приазов’я. Чи це станеться? Не знаю. Чи це можливо? Можливо.
– Але для повної перемоги цього недостатньо.
– Звичайно, що недостатньо. Потрібні тисячі тонн боєприпасів, особливо важких бомб. Чи їх дадуть? Ні, не дадуть. Це американський страх, який вони самі не можуть і не знають, як подолати.
Момент перший – розпад Російської Федерації. Бояться і все. Чому? Бо ресурсний Сибір стовідсотково йде китайцям. Вони не можуть цього дозволити. Другий момент – розповзання ядерної зброї. Нагадаю, яку дуже страшну річ вчинив Пригожин у червні 2023 року: він зайшов на ядерний склад “Воронеж-45”, де зберігалася ядерна зброя, і йому ніхто не чинив опору.
А тепер уявімо, що немає Російської Федерації, немає політичної влади, а кілька терористичних організацій, починаючи від ХАМАС, ІДІЛ, а треба, то й FARC із Колумбії прилетить, щоб поборотися за ядерні снаряди. Це страх. Як його подолати? Я не знаю.
– Очільник МЗС України Андрій Сибіга заявив, що Росія може готувати атаки на ядерні об’єкти на території України. Як ви оцінюєте таку небезпеку?
– Як високу. Від божевільних можна чекати чого завгодно, але пробити кожух атомної електростанції дуже важко. Реактор ВВЕР-1000 – це те, що в нас є. Він проєктувався так, щоб витримувати прямий удар ракетою на 10 кілотонн. Якщо це станеться, це буде ядерний прецедент часів Хіросіми і Нагасакі.
Найімовірніше, можуть пробувати вдарити по генеруючому устаткуванню, бо коли електрика виходить із самого атомного реактора через спеціальну мережу трансформаторів, вона має генеруватися. І саме по цьому можуть вдарити. Це може призвести максимум до заглушування реактора. Так, це було б боляче і дошкульно, однак не смертельно.
Взагалі було дуже багато паніки, коли росіяни захопили Запорізьку атомну електростанцію – мовляв, ми втратили 30% нашого енергопотенціалу, нам кінець. Але кінця не сталося.
– Як ви оцінюєте поточну ситуацію на фронті? Чи бачите ви ознаки того, що ворожа армія знижує темпи наступу?
– Так, знижує. Треба протриматися ще кілька тижнів, щоб зайшла мокра погода, і тоді повернемося у контрбатарейні дуелі. А в цьому ми на порядок вищі за противника.
– Чи припускаєте ви, що за умов погіршення погоди активність ворога може зміститися на південь нашої країни, де дощів немає?
– Все може бути. Вони можуть використовувати будь-яку точку тиску, до якої вони дійдуть. У нас тисяча кілометрів фронту, і на будь-якій ділянці вони можуть переконцентрувати сили і засоби. На якій? Я не знаю. Цього ніхто не знає.
